"Не маємо права жити вчорашнім днем"
Цієї весни майже кожен шостий молодий донеччанин не з'явився за викликом до
призовного пункту військкомату. Порушено кримінальні справи. Але чи виправлять
вони становище? Приклад столиці шахтарського краю непоодинокий, подібне
трапилося і в інших регіонах. До речі, саме Донецький ОВК, очолюваний
полковником Олександром Коломійцем, - один із кращих у Збройних Силах, має
давні тісні стосунки з місцевими органами влади, та й весною, за великим
рахунком, його працівникам вдалося зберегти пристойні показники у роботі.
Що ж стало причиною кризи, яка охопила існуючу систему військових комісаріатів?
Своє бачення цієї проблеми виклав колишній Міністр оборони України, а нині
Головний інспектор військового відомства, генерал армії України Віталій
РАДЕЦЬКИЙ.
-Віталію Григоровичу, що ж сталося на призовних пунктах цієї весни? Справа лише
в несвідомій поведінці молоді, небажанні служити?
– На жаль, не лише в цьому. Уявіть - маємо нову Воєнну доктрину, держава давно
живе в умовах ринкового ведення господарства, існують різні форми власності,
прийнято закони щодо захисту приватної власності, комерційної закритої
інформації. А існуюча система призовної та мобілізаційної роботи мало чим
відрізняється від старої, радянської. В питаннях обліку людських, транспортних
ресурсів і т.п. ще й досі не враховано безліч новітніх факторів. Зрештою,
створення сучасної моделі війська - професійного, мобільного, добре навченого
та озброєного - неможливе без докорінних змін у цій царині. Тому висновок
очевидний - потрібні зміни.
– Їх започатковано. Але...
– Весняна призовна кампанія проілюструвала неефективність взятого курсу
реформування військкоматів виключно за рахунок скорочення особового складу та
їх об'єднання. Загострилися протиріччя між структурою, функціями та завданнями
цих органів місцевого військового управління з однієї сторони, і їх
повноваженнями - з іншої.
– І як бути у такому випадку?
– На сьогодні найбільш трудомісткими і складними військкоматівськими завданнями
є планування та організація територіальної оборони, призов на військову службу,
облік ресурсів, інша робота з людьми. Водночас майже втрачено з виду такі
важливі аспекти, як організація територіальної оборони держави, підготовка
діючого резерву. Більшу частину цих завдань комісаріати неспроможні виконувати
самостійно, без допомоги цивільних державних адміністрацій, наприклад, тих же
паспортних столів, підрозділів державної автомобільної інспекції тощо. Така
допомога фактично надходить. Це потрібно визнати - існує чітка тенденція
породжена життєвими реаліями, незалежно від будь-чиїх бажань відбувається
поступове інтегрування місцевих органів військового управління у наділені
більшими повноваженнями органи виконавчої влади. Природно було б, якби ці
процеси проходили не самовільно і безсистемно, як нині. Тому варто перетворити
військкомати у підрозділи місцевих державних адміністрацій. Окрім цього, деякі
нинішні функції слід передати структурам соціального забезпечення.
– В такому разі, яким буде механізм взаємодії цивільної адміністрації та
військових органів управління?
- Йдеться про узаконення фактично вже існуючих у тій чи іншій формі
взаємовідносин. Адже не секрет, що в багатьох випадках місцева влада суттєво
допомагає військкоматам, наприклад ремонтувати службові приміщення, вести облік
ресурсів, організовувати призов, вирішувати безліч інших фінансових та
господарських проблем. Тож давайте будемо послідовними, робитимемо все це на
законних підставах. До того ж, важливо, щоб юридичну відповідальність за
виховну роботу серед призовників, стан їхнього здоров'я, прибуття на призовні
пункти та вирішення інших питань, взяли б на себе ті структури державної влади,
для яких перелічені функції є природними. Чому військові, а не правоохоронні
органи повинні організовувати розшуки призовників-"відмовників", громадян
де-факто та й де-юре - не військових? Займатися судовими позовами, витрачати на
це відомчі кошти? Таких питань багато. Ті ж військові пенсіонери, чорнобильці,
учасники бойових дій, ветерани війни. Люди отримали державні пільги. То чому
ними займається Міністерство оборони, а не державні соціальні служби?
Тобто питання полягає у тому, щоб розумно розподілити повноваження та
відповідальність, організувати природне підпорядкування військкоматівських
структур - в адміністративному порядку місцевим органам виконавчої влади, а от
оперативно, у тому, що стосується суто військових питань - Генеральному штабу
Збройних Сил України.
– І який ефект передбачається за таким сценарієм реформування?
– Насамперед, ми зможемо виключити працівників колишніх військкоматів із
списків особового складу Збройних Сил України. На місцеві бюджети будуть
повністю перекладені витрати на грошове забезпечення працівників, комунальні та
інші послуги. Це дозволить вивільнити значні кошти, спрямувати їх на бойову
підготовку військ. А головне, значно розширені повноваження і можливості
військових комісарів, наприклад, як перших заступників голів місцевих
держадміністрацій, сприятимуть більш якісному вирішенню питань призову на
військову службу.
– Віталію Григоровичу, а чи логічно піднімати статус управлінської структури,
якщо обсяги роботи нею виконуватимуться менші за нинішні?
– Справді, у зв'язку з реформою війська значно зменшиться і мобілізаційне
навантаження на військкомати. Вже за нинішніх умов воно складає 2-10% від
загальної кількості мобілізаційних ресурсів. Більше того, з реалізацією
програми приписки до військових частин "резервістів", завдання щодо їхнього
оповіщення і призову на військову службу будуть покладені на командування
військових частин.
Але не лише призовна, мобілізаційна робота, пенсійне забезпечення колишніх
військовослужбовців є головними чинниками, що зумовлюють необхідність
інтегрування у структури місцевої влади. Існує нагальна потреба в посиленні
централізації організації і управління територіальною обороною та підготовці
діючого резерву.
– Тобто?
– Досі ми розглядаємо територіальну оборону як складову частину проведення
оборонної операції. Я вважаю це стратегічною помилкою. У більшості країн світу
це поняття складає основу обороноздатності. Ми ж дійшли до того, що так і не
спромоглися розробити мобілізаційні плани областей і держави взагалі. Як
пояснити відсутність керівних документів щодо організації взаємодії силових
відомств у мирний та воєнний час? Ось вам одна із реалій - інструкції
Генерального штабу колишнього Радянського Союзу скасовані, а нові - відсутні.
– І таких, на Ваш погляд, прогалин чимало?
– На жаль, перелік великий. Більше того, Внутрішніми військами МВС України не
виконуються діючі вимоги постанови Кабінету Міністрів України щодо взяття під
охорону важливих державних об'єктів в особливий період, обласні державні
адміністрації тощо. Також підрозділи Державної служби охорони МВС України
легковажно ставляться до інших вимог Кабміну - щодо взяття під охорону в
особливий період адміністративних, екологічно небезпечних об'єктів оборонного
значення та життєзабезпечення населення. Точніше механізм взяття під охорону
цих об'єктів державною службою охорони МВС України в особливий період взагалі
відсутній.
– А що стосується Збройних Сил України?
– Одна з невирішених проблем - це створення гарнізонів воєнного часу та
організація в них гарнізонної та вартової служби. Проблемою залишається
визначення, порядок підготовки і застосування протидиверсійних підрозділів у
мирний час та в особливий період, які призначені для протидії можливим
терористичним актам та силам спеціальних операцій противника. Досвід інших
держав з організації територіальної оборони, механізму реформування системи
військкоматів, у першу чергу, в суміжних державах, на даний час, на жаль, не
вивчається і в практику не впроваджується.
– У сусідів є чому повчитися?
– Звичайно. Наприклад, у Польщі та Білорусі. За останні роки ця справа набула у
них особливого розвитку. Варто зазначити, що до вищенаведених завдань
територіальної оборони України в Польщі включено так звані "нерегулярні воєнні
дії", тобто створення осередків партизанського опору, підготовка міст до
кругової оборони, формування резервів тощо. Це факт - у натовській, захищеній
парасолькою колективної європейської безпеки державі система територіальної
оборони розглядається як тотальна підготовка країни до оборони. То чому ж у нас
цьому питанню уваги не приділяється взагалі? І це при наявності величезного
досвіду. Такий досвід ведення партизанської боротьби, який має Україна, не має,
мабуть, жодна країна світу! Отже, ці завдання також варто в майбутньому
покласти в тому числі й на новітні військкомати.
Що ж стосується підготовки діючого резерву, найсвіжіший приклад -
комплектування американського контингенту до Іраку. Завчасно навчені військовій
справі, підготовлені американські резервісти фактично без особливих труднощів
призиваються під знамена. Поставимо риторичне запитання: чи спроможні ми на
подібне сьогодні?
– Наскільки я зрозумів, свої пропозиції з цих питань Ви вже подавали вищому
військовому керівництву?
- Так, дійсно, ці проблемні питання доповідалися Міністру оборони України і
Євген Кирилович поставив завдання напрацювати відповідні матеріали. Позиція
керівника військового відомства чітка - актуальність проблеми безперечна,
більше того, реформування системи військових комісаріатів має випереджати за
темпами саму реформу Збройних Сил, оскільки ці питання є взаємозалежними і
нероздільними. Тому потрібні документи були підготовлені. В них ми
запропонували розглянути доцільність відновлення управління територіальної
оборони Генеральним штабом, створення окремого структурного органу
територіальної оборони в Головному командуванні Сухопутних військ ЗС України,
безпосередньо підпорядкованому Головнокомандувачу Сухопутних військ ЗС України,
відмінити пункт директиви Міністра оборони України стосовно розформування
центрів територіальної оборони оперативних командувань.
Окрім цього, з метою удосконалення системи реформування військкоматів
запропоновано включити їх до складу місцевих державних адміністрацій, передати
окремі напрямки роботи відповідним органам виконавчої влади, поєднати воєнні та
цивільні функції в одному структурному органі місцевого управління. При цьому
для підняття статусу та авторитету військових комісарів усіх рівнів надати їм
повноваження перших заступників голів держадміністрацій з оборонних питань і
мобілізаційної роботи. Були й деякі інші пропозиції, сподіваємося, що вони
будуть корисними і сприятимуть оновленню нашого війська.
Звичайно, викладені в нашій розмові погляди - не догма. Навпаки, це запрошення
до розмови, обговорення проблеми. Мені б дуже хотілося, щоб порушені питання
отримали відгук широкої читацької аудиторії.
Бесіду вів підполковник Іван СТУПАК
Газета "Народна Армія" 2004.08.05
